ПОВЕРНЕННЯ З ЛА САП’ЄНЦА ПІСЛЯ ПІВ РОКУ АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ ЗА ПРОГРАМОЮ ERASMUS+

Альона Полякова, студентка 3 курсу спеціальності 061 «Журналістика» з 19 вересня 2023 року до 29 лютого 2024 року перебувала в Римському університеті ла Сап’єнца (Universita degli studi di Roma La Sapienza) на факультеті Political Science, Sociology, and Communication Science (Політології, соціології та комунікативістики) за програмою ERASMUS+ Навчалася висвітлювати в медіа питання, пов’язані з міжнародними відносинами, гендерною політикою, індустрією моди. Вітаємо її з новим досвідом, успішним завершенням програми, щасливим поверненням в alma mater. Пропонуємо моноінтерв’ю, в якому студентка поділилася з нами своїми враженнями, думками, рекомендаціями для студентів, які вирішать скористатися можливостями навчання за кордоном за програмами академічної мобільності університету.

Початок навчання і розклад

Для іноземних студентів навчання починається з мовних курсів. Хоч я і обирала для вивчення тільки ті дисципліни, які викладаються англійською, мені запропонували приїхати раніше на тиждень, щоб я мала змогу розпочати вивчення італійської. Потім для охочих курси тривали упродовж трьох місяців.

Перед початком семестру мене попросили обрати нові дисципліни для вивчення. Це, звичайно, був виклик, але довелося його прийняти. А далі відбулося те, що мені насправді сподобалось. Я отримала величезний список дисциплін, які протягом місяця могла відвідувати, щоб обрати для себе 4-5 тих, які відповідали моїм смакам і програмі.

Ще цікавий момент: розклад я складала сама, тобто під час вибору дисциплін мала вибрати ті, які не викладалися в один і той самий час. Не одразу, але крок за кроком і з цим завданням я впоралась: були в мене дні, коли пари стояли з 10 ранку до 18 вечора, зате інші дні – вільніші.

Форма навчання

Ми навчалися тільки в аудиторіях. Від студентів інших університетів я чула, що в них поєднувалися онлайнові і офлайнові пари.

Моїх колег дуже дивував мій досвід постійної дистанційки. Якщо чесно, я теж тільки тепер відчула, що таке справжнє студентське життя! Ходити в університет – це розкіш! Сподіваюсь, після перемоги і всі наші студенти зможуть насолодитися повноцінним спілкуванням безпосередньо в стінах універу.

Ла Сап’єнца

Університет величезний: багато корпусів, студмістечко... Аудиторії теж вразили: вони дуже просторі, світлі. В них неймовірно багато місця, однак і групи (потоки) чималі – понад сто людей. Тому звична ситуація, коли студенти сидять просто долі, а викладачам доводиться використовувати мікрофон. Більшість приходять зі своїми ноутами й конспектують прямо в електронний документ. В кожній аудиторії великий екран і проєктор, без презентацій не обходиться жодна пара.

Заняття і стиль викладання

Найбільше мене вразили заняття, упродовж яких ми дві години дивилися відео, а наступні дві години обговорювали його. У мене не було такого досвіду, але такі пари дуже сподобалися.На іншій дисципліні ми постійно розглядали якісь кейси і теж обговорювали їх. Так теорія засвоюється легше.

Ще мені дуже імпонує відкритість викладачів і дружня манера комунікації. Викладачі завжди демонструють, що їм важливо чути думки студентів і вони їх цінують. Якщо студент не зовсім правий (скажемо так), викладач скаже щось на кшталт: «Дякую, гарний хід думок. Я порекомендую тобі літературу. Ознайомся з нею. Можливо, потім ти зміниш свою точку зору…»

Не менш подивовувало, але подобалося, що там фактично немає лекцій і практичних. Там усі пари проходять у комунікації зі студентами. Викладач, безперечно, щось розповідає, але потім він неодмінно ставить питання і починається обговорення.

Правила

Зараз я скажу те, що може здивувати і сподобатися моїм однокурсникам. Відвідування вільне! Запізнення можливі (студентові, який прийшов навіть за 15 хвилин до закінчення пари, ніхто нічого не скаже!) Домашніх завдань немає!

Щоправда, від студентів іншого університету в Римі я чула абсолютно протилежне. Очевидно, це залежить від політики університету, чи факультету, чи викладачів.

Які правила натомість є: виконати всі роботи потрібно обов’язково; бути на захисті проєктів потрібно обов’язково, причому особисто, а не онлайн; відкривати будь-які навчальні застосунки потрібно у вказаний дедлайн і не пізніше. Інакше ви просто залишаєтеся без оцінки.

Методичні рекомендації для виконання проєктів викладачі пишуть так само, як і в нас. На початку семестру всі пояснюють правила роботи, складання, типи завдань, дедлайни.

Завдання, екзамени, оцінки

Можу розповісти про завдання, яке мені запам’яталося. Ми повинні були зібрати інформацію про видатну громадську діячку, дослідницю гендерного розриву в країнах Азії та Африки Шеріл Досс і виготовити презентацію, відеоподкаст, публікацію в мережі. Ми – це група з п’яти осіб. Уже вкотре переконуюсь, що досвід колективної роботи – це щось неймовірне. Уже здавалося, що ми нічого не зробимо і провалимо проєкт, однак на останньому етапі всі зібралися і вийшло круто. Подкаст, стилізований під формат телевізійного журналістського розслідування з коментарями експертів, особливо нам вдався і викладачеві сподобався.Екзамени бувають усні й письмові. До них просять перечитати якусь чи якісь книги і ставлять запитання за цими джерелами. Сама екзаменаційна сесія розтягнена на кілька місяців: у мене тривала від 19 грудня (перший екзамен) до 22 лютого.

До речі, на відміну від нашої системи, там за семестр потрібно набрати не 100 балів, а 30. Колежанка з Польщі розповіла те саме про польський виш. Все, що нижче 18 балів – незарах.

Студенти і студентські спільноти Є про що розповісти!!!

По-перше, студенти там дуже люблять громадські рухи, активізм. Вони проводять мітинги, диспути, пов’язані з темами екології, політики. (До речі, не знала раніше, але в Римі і Сап’єнці дуже популярні зараз комуністичні ідеї: там чи не на кожному кроці Ленін, серп і молот.) В цілому, відчувати себе частиною якогось громадського руху – це круто. Ти розумієш, що можеш щось змінювати в цьому житті. У нас, до речі, це можуть відчути всі мої колежанки, причетні до «Єдиних».

По-друге, студенти відстоюють свої права. Наприклад, перед одним корпусом студенти розбили наметове містечко, де живуть, вимагаючи зниження плати за навчання. Я приїхала – вони протестували, і поїхала – вони протестують. Сподіваюсь, їм вдасться досягти своєї мети.

По-третє, студентство великого європейського університету – це люди з усього світу. Я спілкувалася з французами, китайцями, пакистанцями, турками, азербайджанцями, казахами, поляками, британцями, іспанцями, бразильцями. (Росіянці, до речі, теж були, чимало, але я з ними не спілкувалася.) Це різні менталітет, звички в комунікації, традиції, сприйняття світу, світогляди. Треба вивчати, толерувати, розуміти… Це нормально. Наприклад: бачиш італійця – при вітанні треба обійматися і тричі поцілуватися в щоки, інакше – образа!)

По-четверте, на кожному потоці студенти різних курсів, від першого до третього (у них 3 роки бакалавратури і 2 – магістратури). Відтак, треба враховувати не тільки національні особливості, а й вікові. До цього теж згодом звикаєш.

Не можу не згадати, що в перший тиждень навчання нам пропонували купу гуртків – театральний, спортивні, танці, спів. Зрештою, як і в нас.

Гуртожиток

Тут все погано. Його обіцяли, але не дали. Про це попередили ще влітку. Я змушена була винаймали житло. За цінами Риму, це серйозний мінус від стипендії, яку виплачують. Позитив – я познайомилася з дівчиною з Білорусі, Дашею, з якою разом ми винаймали житло. Я втратила в коштах, але знайшла подругу: досі ми спілкуємося щодня.

Рим. Італія

Буду банальною: у цій колисці нашої цивілізації все дихає давниною: Колізей, Римський форум, Пантеон… Це неймовірне щастя – до всього цього доторкнутися. Можна побувати у Ватикані, Венеції, Неаполі, Пізі, Флоренції. Атмосферу справжньої Італії можна відчути, до речі, у Неаполі й Флоренції. Рим надто наповнений мігрантами і туристами.

Є, щоправда, й інший бік медалі: у процесі оформлення пермесо – дозволу на тимчасове проживання – я бачила і майже безкраї поселення мігрантів і безхатьків, де люди живуть просто неба серед куп сміття. З погляду побуту Рим доволі дороге місто. Кожен, хто туди збирається, повинен таки добре прорахувати всі деталі майбутнього проживання, харчування, проїзду тощо.

Важко?

Так. На початку – незнання того, як влаштована ця країна: куди йти, в кого що запитувати. Мовний бар’єр, принаймні одразу після приїзду. Купа побутових проблем: мені довелося обійти купу банків, поліцію, посольство, міграційні центри. Щоправда, все це тому, що італійські посольства в Україні не функціонували влітку, як до війни, і не можна було отримати візу на проживання упродовж пів року. Мене врятував тато: він сказав: «Альоно, проблеми є в усіх. Розумні й успішні люди просто вміють їх вирішувати». Я заспокоїлась і почала їх вирішувати.

Позитивний досвід

Нові знання, практикування англійської, середовище без будь-якої дискримінації, самостійність, купа знайомих, атмосферність Італії.

Рекомендації студентам, які пробуватимуть свої сили в наступних програмах академічної мобільності.

Не боятися говорити іноземною неправильно, запитувати і перепитувати, висловлювати свою думку, визнавати, що чогось не знаєш.

Вчитися комунікувати, сприймати чужу точку зору без гніву, працювати в команді, вирішувати проблеми самостійно (без мами – тата – куратора), заводити друзів і знайомих, просити про допомогу, коли це потрібно.Дуже конкретно: в аудиторії запитати на початку, які є студентські чати. Перед поїздкою дізнатися все про життя в місті, куди їдете, прорахувати свої фінансові можливості, їхати по можливості не в одиночку. Але пам’ятати: якщо щось пішло не так, як планувалося, то все одно всі проблеми залагодяться і все буде ок! Успіху!